Усміхнені, задумані та молоді воїни ясними очима дивляться на живих з-поміж блакитно-жовтого моря прапорів. Вони з портретів виглядають заплаканих дружин, батьків, дітей, пересічних українців, які з дня в день у молитвах просять спокій їхнім душам, дбайливо кладуть квіти та запалюють свічки. Місця військових поховань в Україні вже давно перестали бути просто цвинтарями – це сакральне місце національної пам’яті, що об’єднує весь український народ

Аби увіковічити пам’ять про воїнів, у містах створюють алеї героїв, меморіальні комплекси військових поховань. Невдовзі такий планують створити й у Львові, біля Личаківського цвинтаря на вул. Мечнікова. До відповідального кроку підійшли ґрунтовно, заявки на архітектурний конкурс подала рекордна кількість учасників – 53. Переможця визначать у квітні. Проєкт має передбачити поділ території комплексу на дві основні функціональні зони: меморіальну та громадську.

Джерело: Еспресо.Захід

Деталі: У кожному українському місті, містечку чи селі є своя алея Героїв, де останній спочинок знайшли загиблі захисники України. Вже тривалий час у суспільстві обговорюють, який вигляд мали б мати військові цвинтарі. У чому всі точно переконані – це місце має бути національним символом пам’яті.

Наталія Бобанич – дружина загиблого воїна 1-ї ОШР ДУК “Правий сектор”, Героя України Тараса Бобанича – вважає, що Меморіал пам’яті варто створювати вже зараз. Могили мають бути всі однакові, але нюанси необхідно обговорювати з родичами. У Львівській міській раді раніше їй та іншим сім’ям загиблих воїнів обіцяли запросити на зустріч, але відтоді минув уже рік, а планована зустріч так і не відбулася.

“Поки що нам просто обіцяли, але варто починати це робити. Війна – наша величезна рана. Ми мусимо її виграти, однак не варто приховувати того, що вона може тривати ще багато років. Це не означає, що герої, які загинули на війні й гинуть кожен день, будуть забуті. Родичі хотіли б, звісно, висловити своє бачення, який вигляд мав би мати меморіал“, – розповідає дружина загиблого Героя.

Військовий цвинтар, каже пані Наталія, точно повинен бути під цілодобовою охороною та бути обладнаним відеокамерами, аби уникнути актів вандалізму. Крім цього, на її думку, там має бути стела пам’яті про героїв.

“Хрести повинні бути однакові, як, скажімо, на Личаківському цвинтарі, де ще з 2014 року хоронять воїнів. Адже меморіал потрібно створювати вже зараз. Бо от, наприклад, мій чоловік загинув ще 8 квітня два роки тому. Там на цвинтарі неоднорідний ґрунт, деякі могили вже обсипаються. Навіть попри те, що ставлять опалубки. Ми увесь час ми підсипаємо Тарасикову могилу, а так було б уже все однаково організовано і як належить. Це цвинтар Героїв України, і цьому місцю насамперед має бути велика шана“, – додала Наталія. Вона наголосила, що батьки, дружини й діти мають сказати своє слово у цьому питанні.

Віртуальний меморіал

А поки реальний меморіал військових усе ще визріває у головах архітекторів, волонтери створили віртуальний меморіал героїв – платформу пам’яті Меморіал.

Тут можна зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну Росії проти України. Достатньо заповнити форму з даними про загиблих. На сайті завантажені фото міських кладовищ.