Ярослав Михайлович Сабадаш — представник Золочівської районної організації “Союз.Чорнобиль.Україна”. Йому було 43 роки, коли сталась трагедія на ЧАЕС. Усе своє життя Ярослав Михайлович був військовим, але 5 травня 1986 року — змінило все. Прийшло розпорядження відправити команду для патрулювання зони відчуження, і серед прізвищ у списку був і він.

“Нам дали солдатську форму, яку ми змінювали щодня, а використану форму закопували”

Коли я приїхав в Київ, то нас одразу переодягнули, посадили в машину і повезли в Чорнобиль. 

Наше завдання було оберігати десятикілометрову зону, тому що саме тоді почалися різні маневри і мародерство. Кожного дня передавали затриманих в органи міліції. Також несли службу біля реактора, і кожного дня проводили перевірки командування щодо виконання служби вздовж периметру.

Нам дали солдатську форму, яку ми змінювали щодня, а використану форму закопували. Нам дали респіратори, і це було страшно. Аварія масштабна, і нам не розповідали про неї.  До 1 травня діти ходили на парад, і наше радянське керівництво мовчало. Хмара рухалась в напрямку Швейцарії, і тоді вони почали щось підозрювати.

Коли радянському уряду не залишалося виходу, 5 травня прийшло розпорядження відправити хімічну машину разом з начальником хімслужби для визначення рівня зараженості. Я був у Чорнобилі з 9 травня по 11 червня.

 Ми харчувалися концентрованими продуктами, такими як консерви, консервований борщ і інше. А коли сідали за стіл, перед нами ставили стаканчики, і ми пили йод.

“Навіть вагітні жінки працювали на полі в таких умовах”

На вулицях машини дезінфікували обочини, щоб уникнути пилу, і обливали розчинами. Іноді цей розчин діставався в очі. 

А що мене дійсно здивувало це те, що літаки літали і закидали сумішшю бетону реактор, а вагітні жінки працювали в полі і ще й при таких умовах.

“З того реактора вибухнула майже вся таблиця Менделєєва”

У солдата був “сліпий” дозиметр, яким міряли опромінення, але була одна проблема, бо його треба було вставляти в спеціальний ящик для перевірки отриманих рентгенів. Пам’ятаю, що нам записували кожен день по 0,03 рентгена, 0,02 рентгена. І ніхто не знав справжніх результатів.

А нам офіцерам видали пристрій, який відразу показує кількість рентгенів, то там було від 1 і до 100. З того реактора вибухнула майже вся таблиця Менделєєва. 

“Там тварини були дуже страшні, та і не знаєш, чи це були тварини”

Пам’ятаю, що ввечері нам дуже захотілося помитися. Того вечора було дуже спекотно, і хоча хмари обіцяли дощ, він так і не пішов. Там росла полуниця і суниці в лісі, багато грибів, особливо великих, які можна було збирати.

Ввечері після обіду ми вирішили помитися. Ми запалили машину, призначену для пропарювання одягу, і залізли туди, щоб трошки попаритися і помитися під душем. Там я помітив маленьких котят – кішка десь породила їх. А вони були безшерсті та покручені. Я попросив солдата взяти їх і побити, а потім закопати.

І ще одна історія. Коли ми розставляли намети, то до нас прибіг кролик із села.

Він вирив норку і знаходився під нашим наметом. Але через деякий час цей кролик втратив шерсть, став безшерстим, і врешті-решт помер чи пропав. Таке ще пригадується мені.

Там тварини були дуже страшні, та і не знаєш, чи це були тварини. Інколи думаю, що це були монстри.

 “Вони не хотіли ніяк виїжджати, тому що казали: куди нам їхати”

Зараз там закрита зона, кажуть, що там є дикі коні й інші тварини. Деякі люди залишилися там, особливо старшого віку, які вважають, що їм немає куди їхати, і вони продовжують жити там. 

Це звучить дивно, але так, там живуть люди. Вони не хотіли ніяк виїжджати, тому що казали: куди нам їхати. 

“Солдат зі саперною лопаткою не міг розв’язати проблему світового характеру”

Якщо порівняти 9 травня та 11 червня, то були зміни. Спершу була 10-кілометрова зона, а потім зробили 30-кілометрову зону від городини. За цей час там проводилася служба, постійно летіли вертольоти, скидали бетонну суміш.

Коли зірвався реактор, наше керівництво взяло поліцейські (на той момент міліцейські) частини, внутрішні війська, пожежні частини і солдатів, щоб вони поїхали туди і боролися з реактором у протигазах. Треба визнати, що солдат зі саперною лопаткою не міг розв’язати проблему світового характеру, особливо пожежники мали величезні труднощі, і багато з них загинуло в перші дні.

Керівництво розподіляли солдат на різні частини, щоб приховати кількість загиблих, оскільки це була б катастрофа. Таким чином, вони відправляли солдат в різні частини.

“Це все ще питання далекого майбутнього”

На мою думку, подальша доля Чорнобиля та цієї зони буде залежати від пройдених років. Так, мікроелементи мають великий час розпаду, деякі навіть впродовж 100 років. Але, з плином часу деякі зони можуть відкритися для людей, які будуть обробляти землю та проживати там. Проте, це все ще питання далекого майбутнього.

Автор: Світлана Городецька