У приміщенні торговельного будинку міста Золочів Львівської області відбулася щира розмова з людиною, яка бачить цей похмурий світ в яскравих фарбах та тонах, що заставляють посміхатися та продовжувати жити в такий складний для нашої країни час. 

На відміну від більшості художників Наталія не ототожнює свою творчість із війною. Буденність та постійний перегляд стрічки новин роблять нас більш виснаженими та ранимими до всього, що оточує. Картини художниці нагадують ковток свіжого повітря та проблиск мистецтва в такій простій та водночас нестандартній демонстрації авторської задумки на полотні.

Пропонуємо увазі читача інтерв’ю з художницею Наталією Городецькою. 

– Скажіть, будь ласка, шлях до малювання розпочався у зрілому віці чи це захоплення з дитинства?

– Захоплення малюванням розпочалося ще з дитинства. У моєму випадку це було не тільки малювання, а й ліплення з пластиліну, вирізування та склеювання з паперу, шиття одягу для ляльок, всі ці творчі види діяльності проявлялися і розвивалися ще з тих дитячих років, коли ходила у дитячий садочок. Пам’ятаю, коли хворіла, то найкращими ліками була творчість – щось малювала чи ліпила. Інколи це були такі роботи, що дорослі й не вірили в те, що зробила сама, без сторонньої допомоги.

– Чи ловили Ви себе тоді на думці, що продовжите займатися творчістю далі чи це прояв інтересу який поступово буде згасати?

– Насамперед варто сказати, що завдяки підтримці та допомозі рідних я змогла пройти цей творчий шлях з дитинства до сьогодення. Відвідувала різноманітні гуртки під час навчання в школі, потім вступила в педагогічне училище на мистецький факультет (тепер вже коледж), пізніше паралельно з роботою в університет. Але на цьому навчання не закінчується, мабуть кожна творча людина вчиться і вдосконалюється усе життя.

Що вас надихає? Можливо це люди, що оточують? Рідні, друзі чи навколишній світ, наприклад, природа?

– Надихає практично все. Наприклад,  побачила зранку схід сонця з яскравими барвами та незвичайними хмарами, і з’являється бажання все це відтворити на полотні. Зацвіли дерева – і так хочеться передати цю ніжність і красу в акварелях. Часом не в змозі стриматися і роблю мініатюрні замальовки окремих деталей  ручкою у блокноті чи на клаптику паперу. А буває й таке, що побачила щось в інтернеті, і в голові уже безліч ідей, які би вже хотілося втілити.

– От існує в світі певний стереотип, коли людина творча, то все навколо неї перетворюється в «творчий безлад», Ви як вважаєте? Підтримуєте це чи навпаки думаєте, що це просто навішування ярлика?

– Саме в процесі творчості може бути безлад, але загалом я люблю порядок , і щоб усе було виконано гарно й естетично. Дуже дратує, коли щось роблять будь-як, неакуратно. А ще дуже люблю після творчого безладу щось змінювати. Наприклад, вдома люблю часто робити зміни в інтер’єрі, пересувати меблі, робити якийсь декор своїми руками і різноманітні речі, які радують око не тільки мені, а й моїм рідним. 

– Людина, яка постійно перебуває в офісі, з документами працює від години до години, а творчі люди зважають на свій емоційний стан та натхнення. Чи стикалися Ви колись з думкою, що натхнення зникло, не хочеться більше творити, краще буду працювати з паперовою роботою та атмосферою печаток?

– Мабуть в кожної людини, яка довгий час працює в одній сфері, настає період професійного вигорання, коли хочеться все змінити, коли робота не приносить ніяких позитивних вражень і хочеться все покинути, і кудись подальше піти чи поїхати.

– Особисто у Вас були такі моменти?

– Так, і в творчої людини бувають такі моменти. Для мене головне вчасно це зрозуміти і розпочати щось змінювати. Інколи це можуть бути спонтанні та радикальні зміни.

Наостанок, хочу запитати! Що Ви порадити молодим митцям? Почекати вдалого моменту чи творити зараз? Чекати натхнення чи робити через силу?

– Молодим митцям раджу не зупинятися, творити, шукати себе, свій стиль, свій жанр. Якщо немає натхнення зараз, саме з конкретним твором, не вдається, то треба спробувати переключитися на щось інше, а потім повернутися і з новими силами та творчими ідеями закінчити розпочате. Не треба робити через силу, бо це призведе до заниження самооцінки, до небажання творити. І, як на мене, мистецький витвір буде не найкращої якості, бо митець вкладаю у кожну свою роботу душу, а якщо робити через силу, то про яку душу може бути мова.

Розмовляла

Лідія Лісна